«Війна скінчилась?» – питаю я у себе,
Війна в якої немає кінця…
Кохання – це цікав мрія,
Але цікавість ця страшна!
Скільки часу вмерло з думками про неї,
Всі думки як страшні вояки…
Всі вони заходять і виходять,
Не залишивши нічого окрім руїн…
Де ти Бог! Де Ти Мій Спасителю?!
Я не бачу вже нічого крім її!
Ти страждання причиняєш як би ворогу,
Боже змилуйся, хотів би я прийти!
Але не можу вже собою володіти,
Мій ворог – це моя душа отруєна коханням!
Я покохав її і я не можу збити,
Температуру болю і страждання!
Господи! Змилуйся над нами!
Спаси наші душі які у пастку попали!
Я раб кохання – отруєний жаданням!
В мені злились в одне:
Кохання і Любов!
Вблагаю оживи мій дух і мою душу –
Звільни від жадання мою кров!
В молитві я прошу дай втіху моїм думкам,
Моїй душі Ти радість подаруй –
Христову Зцілющу Любов!
2003
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : У старинного с чернью киота - Людмила Солма *) ПРИМЕЧАНИЕ в дополнение:
Святые отцы об отчаянии:
"Никогда не будем унывать в скорбях и, увлекаясь своими помыслами, не будем предаваться отчаянию. Но, имея большое терпение, будем питаться надеждой, зная благое Промышление о нас Господа."
http://azbyka.ru/dictionary/14/otchajanie-all.shtml
"Нет ничего равного милости Божией, нет ничего больше ее. Поэтому отчаявшийся сам себя губит." (преп. Иоанн Лествичник)
